Етнізація




Етнізація — це становлення, розвиток і закріплення в особистісних структурах якостей, що відбивають особливості культури етносу, членом якого є особа. Етнізація на практиці розгортається як аспект соціалізації, елемент виховання, зріз формування типу життєдіяльності особи, перш за все становлення її емоційних, когнітивних, вольових процесів, як набуття особливостей оціночних, моральних суджень, естетичних уявлень, як формування композиції умінь, як засвоєння типових виробничих навичок, прийомів, стилю спілкування і поведінки, специфічного сприйняття світу, притаманної культурі етносу картини світу.

Процес етнізації особи триває протягом усього її життя. Це пов'язано як з величезним обсягом етнокультурної інформації, яка сприймається особою, так і з тим, що у самому сховищі цієї інформації — етнічній свідомості особи — відбуваються зміни, іде розвиток, доповнення, перетворення.

У процесі етнізації можна виділити щонайменше два етапи. На першому — особа засвоює величезне багатство етнокультури, спресований досвід попередніх поколінь. У процесі етнізації масив етнічної культури, що протистоїть особі, яка формується, і має вигляд матеріалізованого, опредмеченого, речового світу і живої, реально функціонуючої етнічної свідомості і психології спільності, має бути засвоєним, втіленим у свідомість особи, в її поведінкові структури, стати органічним змістом самої особи, її Я. Багатство етнічної культури інтеріорізується в особистісні якості, перетворюється в її духовний світ.

На другому етапі етнізації особа, володіючи достатнім досвідом, знанням (у тому числі про культуру інших етносів), здатністю до практичного сприйняття навколишнього світу й інформації про нього, сприймає вплив етнокультури більш вибірково. Одне сприймається беззастережно, друге — з поправками, третє — відкидається зовсім. На цьому ж етапі відбувається не тільки засвоєння елементів етнокультури особою, але і особа через індивідуальну творчість збагачує етнокультуру.

У процесі етнізації люди однієї культури засвоюють одну й ту ж саму заданість бачення світу, один і той же спосіб його категорізацїї, систематизації, типізації. На цьому грунтується переконаність у природності, нормальності, правильності «нашого» способу життя в широкому розумінні цього слова, у самоочевидності для нас багатьох істин, спільності аксіом. Завдяки цьому, у людей однієї культури існує взаємозамінність точок зору, збіг уявлень у головному, тотожність засобів інтерпретації природного і соціального світу, завдяки чому його предмети постають перед нами одними і тими ж, у крайньому разі — «емпірично тими ж самими» (А.Щюц). Саме в цьому явищі знаходиться основа того, завдяки чому окремі люди відчувають себе як «ми», тобто як ті, хто сприймає і розуміє світ як Я.
  • 0
  • 12 октября 2011, 16:07
  • admin

Коментарі (0)

RSS згорнути / розгорнути

Лише зарeєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.