Група етнографічна




Група етнографічна — внутріетнічна локальна частина етносу, що має з ним єдину етнічну самосвідомість, але різниться деякими рисами традиційно-побутової культури. її зародження зумовлюється особливостями історичної долі, довготривалою ізоляцією від основного материнського етнорегіону, до якого спричиняють або підкорення частини етносу іншою державою, або природні перепони чи адміністративні кордони. Етнографічна група — явище динамічне, вона за певних умов здатна трансформуватися або, втративши етнокультурну своєрідність, злитися з материнським етносом, або, виявивши свідомість спільності етнічного характеру (самосвідомість), перетворитися на субетнос. Прикладом втрати частиною українського етносу етнографічних особливостей можуть бути черкаси — населення Середньої Наддніпрянщини, — що так іменувалося в офіційних документах до XVIII ст., та севрюки — нащадки давніх східнослов'янських племен Сіверської землі, які селилися в долинах річок Десни, Сейму та Сули. Населення Сіверщини зберегло свою етнографічну самоназву до другої половини XVII ст.

Об'єктивні умови для функціонування етнографічних груп особливо рельєфно виявилися в Україні, по-перше, через те, що український етнос на початку свого формування включав надзвичайно складну етнічну структуру (окремі території, племена та плетені об'єднання), по-друге, він протягом тривалого часу поділявся на окремі частини внаслідок їхнього підкорення сусідніми державами (Угорщиною, Великим князівством Литовським, Річчю Посполитою, Туреччиною, Чехословаччиною, Росією), котрі привносили свої етнокультурні цінності.

У структурі української нації виділяються такі етнографічні групи: гуцули, лемки, бойки (у західноукраїнських областях), поліщуки, пінчуки, литвини (в районі Українського Полісся). Питання про походження цих груп ще не остаточно з'ясоване, хоча існують достатньо обґрунтовані гіпотези. Походження гуцулів пов'язане з давньоруським племенем уличів («улуців») або ж з повстанським рухом народних месників — опришків («гуців») XVII-XVIII ст.; бойків — із кельтськими племенами та з особливостями їхньої лексики (вживання ними частки «бойє» у значенні «так»), лемків — з білими хорватами, більшість яких у VI-VII ст. переселилася з Карпат на Балкани, і особливостями їхньої лексики (вживанням діалектної частки «лем» у значенні «лише»). Етнофафічна група литвинів утворилася в XIV-XVI ст. на території Українського Полісся, підкореної Великим князівством Литовським, і, власне, є політонімом — назвою мешканців краю, також як і назва поліщуки — від назви історико-етнографічного регіону — Полісся (вперше назва поліщуків зафіксована документами у XVII ст.) та пінчуки — від назви Пінського краю, що на етнічному пограниччі України та Білорусі.
  • 0
  • 24 января 2011, 17:47
  • admin

Коментарі (0)

RSS згорнути / розгорнути

Лише зарeєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.